АНАРХІЯ: ПИТАННЯ Й ВІДПОВІДІ

 
 

АНАРХІЯ: ПИТАННЯ Й ВІДПОВІДІ

Боб Блек



АНАРХІЯ: ПИТАННЯ Й ВІДПОВІДІ

1. Що таке «анархізм»? Що таке «анархія»? Хто такі «анархісти»?

Анархізм - це ідея про те, як найліпше жити. Анархія - це спосіб життя.

Анархізм - це ідея про те, що влада, уряд і держава - не потрібні та шкідливі. Анархія - це суспільство без керівників-володарів. Анархісти - це люди, що вірять в анархізм і хочуть жити в анархії, як колись жили наші пращури. Люди, що вірять в уряд (як то ліберали, консерватори, соціялісти або фаwuсти) звуться «етатистами».

Може здатися, що анархізм - це суто негативна ідея, що вона тільки проти чогось. Насправді анархісти мають багато позитивних ідей безвладного суспільства. Але, на відміну від марксистів, лібералів або консерваторів, вони не нав'язують якоїсь конкретної схеми.

2. Хіба анархісти не «bомбuсти»?

Ні - принаймні, порівняно зі, скажімо, урядом Сполучених Штатів, який щодня скидає на Ірак більше bомб, ніж усі анархісти світу кинули за майже 150 років свого існування, як політичного руху. Чому ми ніколи не чуємо про «президентів-bомбuстів»?
Хіба так важливо, чи доставляють бомби горизонтально, як у випадку з анархістами, або вертикально, як це робить армія Сполучених Штатів?

Анархісти були активні багато років і в багатьох країнах, як з авторитарними, так і з демократичними урядами. Иноді, особливо в умовах суворих репресій, деякі анархісти кидали бомби. Але це радше виняток. Стереотип «анархиста-bомбuста» створили журналісти й політики в кінці XIX століття, й дотепер від нього не можуть відмовитися. Але вже тоді такий образ був дуже сильно перебільшений.

3. Чи існувало коли-небудь анархічне суспільство, що працювало?

Так, тисячі й тисячі таких спільнот. Перший мільйон літ або близько того всі люди були мисливцями та збирачами й жили маленькими групами рівних, без влади та гієрархії. Це були наші пращури. Анархічне суспільство було успішне, бо инакше ніхто з нас не зміг би з'явитися на світ. Державі тільки декілька тисяч літ, і вона все ще не змогла перемогти останні анархічні спільноти, такі як Сан (бушмени), пігмеї або австралійські аборигени.

4. Але ми ж не можемо повернутися до такого способу життя?

Майже всі анархісти погодяться. Але проте дуже корисно, навіть для анархістів, вивчати ці спільноти й позичити деякі ідеї того, як може бути влаштовано цілком добровільне, великою мірою індивідуалістичне й заразом схильне до взаємодопомоги суспільство. Наприклад, багато анархічних племен виробили дуже ефективні методи розв'язку конфліктів, що містять посередництво й не нав'язаний суд. Їхні методи працюють ліпше, ніж наша судова система, тому що родичі, друзі й сусіди сперечальників за допомогою доброзичливого й довірчого спілкування переконують їх погодитися знайти якийсь компромісний розвязок проблеми, що прийнятний для всіх сторін. В 70-х - 80-х роках XX століття науковці спробували перенести деякі з цих метод в американську судову систему. Звісно, такі трансплантати пов'янули й відмерли, тому що вони можуть жити тільки у вільному суспільстві.

5. Анархісти наївні - вони думають, що людина природою своєю добра.

Неправда. Анархісти справді заперечують ідеї внутрішньої зіпсованости або Перворідного Гріха. Це релігійні ідеї, в які більшість людей все одно не вірить. Проте анархісти, як правило, не вірять і в природню людську доброту. Вони мають людей за таких, які вони є. Людина не може бути якоюсь «по природі своїй». Ми, що живемо за капіталізму і його союзника - держави - просто люди, що ніколи не мали шансів бути тим, чим ми можемо бути.

Хоча анархісти часто апелюють до найліпших моральних якостей людини, вони так само часто звертаються до людського егоїзму й егоцентризму. Анархізм - це не доктрина самопожертви, хоча багато анархістів билися й гинули за свої ідеї. Анархісти вірять, що здійснити їхню базову ідею означатиме краще жити для всіх або майже для всіх.

6. Як можна бути впевненим, що люди не коїтимуть злочину одне проти одного без держави, що регулювала б злочинність?

Якщо ви не можете бути впевненими, що звичайні люди не коїтимуть злочину одне проти одного, як можна вірити, що держава не коїтиме злочину проти всіх нас? Хіба люди, що дориваються до влади, такі самовіддані, такі чесні, хіба вони так сильно перевершують тих, ким вони керують? Насправді, що менше ви довіряєте иншим людям, то більше ви маєте причин ставати анархістами. За анархії можливості рівномірно розподілені між усіма людьми. Їх має кожен, але ніхто не має їх забагато. За держави можливості сконцентровано в невеликої групи людей, а в инші не мають майже ніяких. З якою силою боротися буде легше?

7. Але - повернімося в реальний світ - що б було, якби не було поліції?

Як помітив анархіст Ален Торнтон, «Поліція не робить захисту; вона робить помсту». Забудьте про те, як Бетмен їздить містом і зупиняє злочини в процесі як їх здійснювано - поліційний патруль майже ніколи не запобігає злочинові й не ловить злочинців. Коли в деяких районах Канзас-Ситі поліційне патрулювання було таємно скасовано, рівень злочинности лишився на тому таки
рівні. Инші дослідження доводять, що також праця детективів, експертів-криміналістів тощо, не впливає на рівень злочинности.
Але коли мешканці певних районів домовляються стежити за будинками одне одного й відлякувати злочинців, злочинці прагнуть діяти в инших районах, що їх охороняє поліція. Вони знають, що там вони в меншій небезпеці.

8. Але сьогочасна держава глибоко впроваджена в регуляцію повсякденного життя. Майже будь-яка дія має якийсь зв'язок із державними структурами.

Це правда - проте якщо вдуматися, повсякденне життя майже геть анархічне. Важко зустріти поліцая, якщо він не виписує вам штраф за перевищини швидкости. Добровільна угода і взаєморозуміння переважає майже повсюдно. Як писав анархіст Рудольф Рокер, «Навіть під гнітом гіршого деспотизму, велика частина особистих взаємостосунків людини з иншими людьми дійсниться за допомогою вільної угоди й кооперації, без яких життя суспільства б було неможливе».

Сімейне життя, купівля, продаж, дружба, молитва, секс і відпочинок - анархічні. Навіть на робочому місці, яке багато анархістів вважають за таке ж вороже, як і держава, працівники самохіть кооперуються, щоб зменшити кількість праці й щоб виконати її.

Деякі люди говорять, що анархія не «працює». Насправді, це майже єдине, що працює! Держава лежить на підмурівку анархії, так само, як і економіка.

9. Хіба анархісти не атеїсти? Більшість людей не атеїсти.

Неконче бути атеїстом, щоб бути анархістом. Анархісти поважають будь-які персональні вірування. В історії багато анархістів і справді були атеїстами, тому що організована церква була спільником держави й тому що вона заважала людям мислити самостійно. Всі анархісти проти нечистого союзу між церквою й державою, неважливо, чи в Ірані, чи в Ізраїлі, чи в Сполучених Штатах.

Проте було багато впливових християнських (Лев Толстой, Дороти Дей), юдейських (Пол Гудмен) і мусульманських (Хаким-бей) анархістів, а також анархісти, що сповідують паганство або східні традиційні релігії.

10. Культура?

Анархізм завжди привертав щедрі та творчі душі, що збагатили нашу культуру. Серед поетів-анархістів були Перси Шелі, Віліям Блейк, Артюр Рембо й Лоренс Ферлінгеті. Серед відомих американських есеїстів-анархістів був Генрі Девид Торо, і в XX столітті, католицька анархістка Дороти Дей, Пол Гудмен і Алекс Комфорт («Радість сексу»). Науковцями-анархістами були лінгвіст
Ноам Хомськи, історик Говард Цин і антропольоги А.Р. Редклиф-Браун і П'єр Клястр. Анархісти в письменстві дуже численні, щоб їх пелічувати, але не можна не згадати Лева Толстого, Оскара Вайлда й Мері Шелі (автора «Франкенштайна»). Список художників-анархістів містить Г'юстава Курбе, Жоржа Сера, Камиля Пісаро й Джексона Полака. Також анархістами були такі музики як Джон Кейдж, Джон Ленон, гурт "CRASS" і багато инших.

11. Припустімо, що ви маєте рацію і що анархія і справді найліпший спосіб життя. Але як нам знищити державу, якщо вона така сильна й агресивна як ви говорите?

Анархісти завжди думали про це питання. На нього немає однієї простої відповіді. В Еспанії близько мільйона анархістів 1936 року, коли була спроба військового заколоту, билися з фашистами на фронті й заразом підтримували робітників коли ті прагли захопити фабрики. Вони також допомагали селянам створювати комуни. Анархісти робили те саме на Вкраїні в 1918-1920 роках, де вони билися як із царистами так і з більшовиками. Але не так ми знищимо державу в XXI столітті.

Розгляньмо революції, що скинули комуністичну диктатуру в Східній Европі. Там була певна кількість насильства і смертей - в якихось країнах більша, в якихось - менша. Але політиків, б'юрократів і генералів - того ж ворога, з яким ми боремося тепер - знищило не це, а проста відмова більшости мешканців працювати або робити щось іще для підтримку прогнилого режиму. Що могли зробити комісари в Москві або Варшаві? Скинути атомні бомби на самих себе? Знищити робітників, коштом яких вони живуть?


Більшість анархістів уважає, що те, що вони називають «загальним страйком» може зіграти вирішальну ролю в вигубі держави.
Це - масова відмова від праці.

12. Якщо ви проти будь-якого уряду, ви, мабуть, проти демократії?

Якщо під словом «демократія» розуміти право людей порядкувати власними життями, то всі анархісти є, як їх назвав американський анархіст Бенджамин Таккер, «неляканими джеферсоніянськими демократами» - тобто єдиними справжніми демократами.

Але це не те, що собою являє демократія насправді. В реальному житті, частина людей (в Сполучених Штатах, мабуть, меншість людности) обирає жменьку політиків, які потім контролюють наші життя, видаючи закони й використовуючи невиборних б'юрократів і поліцію для того, щоб провадити їх у життя, незалежно від того, подобається це людям чи ні.

Як писав французький філософ Русо (не анархіст), за демократії люди вільні тільки в момент як подають голоси, а решту часу вони - невільники уряду. Крім того, політики й б'юрократи перебувають під сильним упливом великого бізнесу й, часто деяких инших груп. Це знають усі. Але деякі мовчать, тому що одержують поблажки від можновладців. Велика частина инших мовчить, тому що вони знають, що протестувати - погано і їх за це можуть затаврувати «екстремістами» або навіть «анархістами». Чудова «демократія»!


13. Але якщо не обирати офіційних осіб, щоб вони ухвалювали рішення, хто ж ухвалюватиме їх? Не можна ж допустити, щоб кожний міг робити що хоче, не беручи до уваги инших?

Анархісти мають безліч ідей про те, як ухвалюватимуть рішення в цілком добровільному й заснованому на взаємодопомозі суспільстві.
Більшість вважає, що таке суспільство має базуватися на місцевих спільнотах, досить маленьких, щоб люди знали одне одного й були пов'язані узами сім'ї, дружби, спільних думок і спільних інтересів.
А що ця спільнота - локальна, люди також володітимуть спільними знаннями про свою спільноту і її довкілля. Вони знатимуть, що їм доведеться жити з наслідками своїх рішень, на відміну від політиків і б'юрократів, що ухвалюють рішення за инших людей.

Анархісти вважають, що важливі рішення завжди треба ухвалювати на якомога нижчому рівні. Ті рішення, які кожний індивід може ухвалити для себе, не вступаючи в суперечності з рішеннями, що ухвалюють инші для себе, мають ухвалювати на рівні окремої особи. Рішення, які треба ухвалювати гуртом (таким, як сім'я, релігійне об'єднання, група колег по роботі тощо) знову таки повинні ухвалювати вони, якщо ця ухвала не зачіпає інтереси инших груп. Рішення, що стосуються до великого числа людей, мають ухвалювати загальною радою.


Проте рада - це не влада. Нікого не обирають, хто завгодно може брати участь, люди говорять тільки за себе. Але коли вони говорять про конкретні речі, то перемога в суперечці для них, на відміну від футбольного тренера Вінса Ломбарді, не «єдина річ».
Вони хочуть, щоб усі перемогли. Вони поважають дружбу й добросусідські стосунки. Вони хочуть, передусім, зменшити непорозуміння й прояснити ситуацію. Часто цього вистачає для того, щоб прийти до спільного рішення. Якщо ні, то вони прагнуть виробити компроміс. Дуже часто це вдається. Якщо ні, то рішення, якщо воно не вимагає негайного розв'язку, можна відкласти, щоб уся спільнота могла обдумати й обговорити проблему до наступної зустрічі. Якщо й це не дасть результату, можна обдумати варіянт, коли ті групи, що не можуть прийти до згоди, тимчасово розділяються, щоб кожна зробила по-своєму.

Якщо ніщо не дає результату, якщо люди мають непереборні відмінності в думках з якогось питання, спільнота має два варіянти.
Меншість може приєднатися до більшости, якщо гармонія всередині спільноти важливіша, ніж це питання. Можливо, в цьому разі більшість поступиться меншості в иншому питанні. Якщо так зробити ніяк, бо це питання дуже важливе для меншости, вона може відділитися, щоб зформувати нову спільноту, так само як це зробила низка американських штатів (Конектикут, Род-Айленд, Вермонт, Кентукі, острів Мен, Юта, Західня Віржинія тощо).
Якщо їхнє відокремлення - не аргумент проти етатизму, значить це не аргумент і проти анархії. Це не є неуспіх анархії, тому що нове спільнота відтворить анархію. Анархія - не досконала система, вона просто ліпша, ніж усі инші.

14. Ми не можемо задовольнити всі наші бажання й потреби на льокальному рівні.

Можливо, не всі з них, але є археологічні свідоцтва крамного обміну на відстані в сотні й навіть тисячі кілометрів в анархічній, доісторичній Европі. Анархічні примітивні спільноти, що їх одвідали антропольоги XX століття, як то Сан (бушмени) або аборигени Тробріяндськіх островів, проводили таку торгівлю між окремими «торговельними партнерами» - хоча це було більше схоже на обмін подарунками, ніж на те, що ми звикли називати «бізнесом». Практична анархія ніколи не залежала від повної самодостатности спільноти.

Але багато сьогочасних анархістів стверджують, що спільноти й регіони мають бути якомога самодостатнішими й не залежати від далеких і незнайомих спільнот у тому, що потрібне. Навіть із сьогочасними технольогіями, що часто спеціяльно створювали для того, щоб збільшити комерційний ринок коштом руйнації самодостатности, льокальна спільнота може бути куди самодостатнішою, ніж корпорації та уряди дають нам зрозуміти.

15. Одне з означин слова «анархія» - хаос. Хіба анархія не мусить бути хаосом?

П'єр-Жозеф Прудон, перша людина, що назвала себе анархістом, написав, що «свобода - це не дочка, а мати порядку». Анархічний порядок стоїть вище, ніж порядок, що встановлює держава, тому що це не система нав'язаних згори законів, а просто угода людей, що знають одне одного, про те, як їм жити разом. Анархічний лад базується на спільній угоді і спільному здоровому
глузді.

16. Коли було сформульовано фільософію анархізму?

Деякі анархісти вважають, що перші анархістські ідеї висловив киник Діоген в Античній Греції, Лао-Цзи в стародавньому Китаї і деякі середньовічні містики, а також вони проявлялися під час громадянської війни в Англії в XVII столітті. Але сьогочасний анархізм почався з праці Вільяма Годвина «Політична справедливість», що її опубліковано в Англії 1793 року. П'єр-Жозеф Прудон у Франції воскресив його в своїй праці «Що таке власність?» (1840 рік) і надихнув анархістський рух серед французьких робітників. Макс Штирнер в «Єдиному та його власності» (1844) означив чистий егоїзм, одну з базових анархістських цінностей.
Американець Джошуа Ворен у той же час незалежно від них прийшов до схожих ідей і почав створювати американські утопічні комуни. Анархістські ідеї розвинув великий російський революціонер Михайло Бакунін і поважаний російський науковець Петро Кропоткин. Анархісти сподіваються, що їхні ідеї далі розвиватимуться в світі, що змінюється.

17. Ця вся «революційність» дуже нагадує комунізм, що його ніхто не хоче.

Анархісти й марксисти були супротивниками з 60-х років XIX століття. Хоча иноді вони діяли спільно проти спільного ворога, такого, як царисти під час Російської Революції та еспанські фаwuсти під час Еспанської Громадянської Війни, комуністи завжди зрештою зраджували анархістів. Марксисти, від Карла Маркса до Йосипа Сталіна, ненавиділи й усіляко таврували анархізм.

Деякі анархісти, послідовники Кропоткина, звуть себе «анархо-комуністами» - але не комуністами. Вони протиставляють свій вільний комунізм, що виникає знизу - коли льокальні спільноти самохіть осуспільнюють землю, фабрики та працю, що в них люди знають одне одного - до комунізму, що нав'язує державна влада, націоналізує землю й усі засоби виробництва, заперечує будь-яку автономію і зводить трудящих до рівня «державних службовців». І справді - чи можна уявити собі дві відмінніші системи?

Анархісти вітали і брали активну участь у занепаді комунізму в Східній Европі. Багато анархістів з инших країн допомагали дисидентам у Східньому Бльоці продовж багатьох літ - цього не робив уряд Сполучених Штатів. Нині у всіх колишніх комуністичних країнах є активні анархісти.

Занепад комунізму, звісно, дискредитував велику частину американських лівих, але не анархістів, багато хто з яких, до того ж, і так ніколи не вважали себе за «ліваків». Анархісти існували до марксизму і все ще існують після нього.

18. Хіба анархісти не прихильники насильства?

Анархісти кількістю насильства навіть не наближаються до Демократів, Республіканців, лібералів або консерваторів. Ці люди тільки здаються миролюбними, тому що держава робить за них усю брудну роботу. Але насильство є насильство - носити уніформу і розмахувати прапором - це того не міняє. Держава є насильницька з означення. Без насильства стосовно до наших предків - анархістів - мисливців, збирачів і фермерів - сьогодні б не було ніяких держав. Деякі анархісти - прихильники насильства, але всі держави скоюють акти насильства щодня.

Деякі анархісти, в традиції Лева Толстого, принципово миролюбні й навіть не відповідають на насильство. Відносно мале число анархістів вірять у пряму агресію проти держави. Більшість анархістів підтримує самозахист і допускає певну кількість насильства в революційній ситуації. Насправді, питання не в насильстві або ненасильстві. Питання в прямій дії. Анархісти вважають що люди - всі люди - мають узяти свою долю в свої руки, індивідуально або колективно, неважливо, чи роблячи щось легальне або нелегальне, пов'язане з насильством або те, чого можна досягти без насильства.

19. Яка точна структура анархічного суспільства?

Більшість анархістів не має «точного пляну». Мир стане дуже різноманітним місцем після того, як уряди буде ліквідовано.

Анархісти не нав'язують нікому ніяких суворих схем, але вони пропонують певні основні принципи. Вони говорять, що взаємодопомога - співпраця замість конкуренції - це головний закон суспільного життя. Вони індивідуалісти в тому значенні, що вони вважають, що суспільство існує для благ індивіда, а не навпаки. Вони поважають децентралізацію, вважаючи, що основою суспільства мають бути льокальні, більш-менш замкнуті спільноти.
Ці спільноти потім можуть єднатися - у згоді з принципом взаємодопомоги - але тільки для координації дій, що не можуть бути розв'язані на рівні окремих спільнот. Анархічна децентралізація перевертає сьогочасну гієрархію згори вниз. Нині що вищий рівень уряду, то більшу владу він має. За анархії, найвищі рівні асоціяції зовсім не є урядами. Вони немають ніякої влади і що вищий рівень, то менше відповідальности делеговано їм знизу. Заразом анархісти беруть до уваги ризик, що такі федеральні структури можуть стати б'юрократичними й етатистськими. Ми - утопісти, але заразом і реалісти. Ми маємо стежити за цими федераціями дуже уважно. Як указав Томас Джеферсон, «вічна пильність - ціна свободи»

20. Якісь останні слова?

Вінстон Черчиль, нині покійний англійський алкоголік, політик і військовий злочинець, одного разу написав, що «демократія - це найгірша система врядування, за винятком усіх инших». Анархія - це найгірша структура суспільства за винятком усіх инших.
Поки що всі цивілізації (державні спільноти) рано чи пізно руйнувалися, переможені анархічними спільнотами. Держави по суті своїй нестабільні, а значить рано чи пізно наша теж руйнуватиметься. Ніколи не рано почати думати, що створити на її місці. Анархісти думали про це більш як 200 років. Ми дали початок. Ми запрошуємо вас досліджувати наші ідеї та приєднатися до нас у потягу зробити світ кращим.


автор - Боб Блек


Создан 06 авг 2010



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником